Весна. Травень. Карабі. Для більшості спелеологів України це вже традиційне поєднання. От і ми вирішили не лежати на дивані, а, набравши купу потрібного й не дуже барахла, вирушити в Крим.
Цього разу ми вирішили взяти участь в рятувальних зборах, які відбуваються на Карабі вже сьомий раз.
До речі, ми - це Юра Тарас (Сампік) і Ігор Іванина (Пух), члени клубу Поділля ;-)
Цього разу ми вирішили взяти участь в рятувальних зборах, які відбуваються на Карабі вже сьомий раз.
До речі, ми - це Юра Тарас (Сампік) і Ігор Іванина (Пух), члени клубу Поділля ;-)
Дорога
Як завжди, останні години перед поїздом проходять в скаженій гонці - купити сухпай, болти, ріпшнур і мотузку, батарейки, рукавиці; завезти це все на вокзал, а потім встигнути за 5 хвилин закинути речі в вагон, зумівши не пересваритись з рештою пасажирів. А потім - 20 годин тряски в поїзді. Все як завжди - Жмеринка, вареники, Дніпродзержинськ, сон, Перекоп, Джанкой, Сімферополь, вилазь - приїхали.
Потім - прогулянка під мішками до воріт, зустріч зі знайомими і ще не зовсім знайомими спелеологами, закуп на базарі (скажені ціни), сварки з водієм, який не хоче брати людей понад норму і..., Ну і ....!!! Неважливо, що сидіти доводиться в позі ембріона (зате на "сидячому місці", ДАІ не прикопається) - головне, що за вікнами гори. Ось ближче і ближче знайомий карабійський пейзаж і в грудях знайомо підщемлює, коли дивишся на метеостанцію, зелені стіни якої стануть нашим домом на найближчі півтора тижні.
День 0
День 1
Втомлені, але веселі вертаємось на метео-станцію. Далі - теоретичні заняття. Спершу - розбір помилок при навісці, далі - дії рятувальника при НП. Потім розважаємось - пакуємо по черзі один одного в ноші. Цього разу нош аж 3 штуки - вистачить на всіх!
День 2
Сампік: Цього разу класики займаються на полігоні самі - повторюємо теми вчорашнього дня і приступаємо до нових. Знайомимося з базовими елементами - блок-тормоз, поліспаст, репартідор (компенсаторна петля), спуск потерпілого. Вчимось переводити поліспаст з підйому на спуск і назад. Ввечері - знову теорія: організація рятувальних робіт.
Пух: У просунутих рятувальна операція у першій печері - Монастир Чокрак. Ранковий підйом на другий поверх метеостанції дає відповіді на всі питання, хто, де і коли! Печеру розділили на два етапи, поверхнева група організовує 70-ти метровий колодязь, натягує тролей над ним. Донна група транспортує потерпілого через шкляву і два зали, із самого кінця горизонтальної частини. На схемі все просто, розраховуєм і берем необхідне спорядження. В реальності не все так як гадалось, рельєф набагато складніший, переходи зовсім не такі як показано на схемі. Набраного спорядження нехватає, поверхнева група ділиться з нами своїм. Пакуєм потерпілого (сьогодні це Жужик) в жорсткі ноші, нятягуєм тролей і передаєм в перший зал. Перепаковуєм потерпілого в гнучкі ноші для проходження меандру. Поки перепаковуєм частина команди разом із спорядженням мігрує в кінець нашого етапу. В шкляві гнучкі ноші проходять як по маслу. Зворотня перепаковка в жорсткі ноші. По досить крутій наклонці підтягуючи поліспастом, передаєм потерпілого поверхневій групі. Попереду майже прямий величенький колодязь. Противагою із виростанням одного живейтора ноші підняли до центра воронки, щоб потім по подвійному тролею відтянути на безпечне місце. Часу на спас роботи витрачено більше ніж планувалось, але ми швидко вчимось.
День 3
Сампік: Останній день перед печерами для класиків. Вивчаємо підйом постраждалого противагою. Крім того, вчимось наводити тролей і транспортувати постраждалого по ньому контрбалансом; відпрацьовуємо голосовий зв"язок; вчимось передавати ноші від групи до групи. День закінчується "великою рятувальною операцією" - 8 груп транспортують ноші туди-сюди по Лже-Бузлуку, купа тролеїв та противаг. Операція проходить успішно, значить завтра йдемо в печеру.
Пух: В просунутих «дей офф» - теоретичні та практичні заняття з інженерних робіт. Після обіду складні операції з ношами на полігоні. Закріплюєм переходи підйомів та спусків через вузли, перехід нош з тролея на тролей, перехід нош з вертикального положення в горизонтальне і навпаки.
День 4
Сампік: Встаємо зранку, всім цікаво - кого куди призначили. О 6 ранку в камінному залі на метеостанції вже висять схеми печер з розбивкою по групах. Я попадаю в відділення 2, яке транспортує потерпілого з дна Кара-Керних-Туткель, в донну, першу, групу. Нашому відділенню пощастило - в нас є Панасенко Ваня, який підвезе речі прямо до входу в печеру. Задача №1 - якомога швидше з навіскою дійти на дно. Приходимо, визначаємо межі нашої ділянки і починаєм... тупити. Тупимо довго, хоча все-таки наводимо рятувальну навіску. Потім один за одним починають ходити інструктори, які вимагають переробити навіску. Крім того, приходять решта груп, які теж намагаються переробити SRT. Вдається це їм з поперемінним успіхом - наша група залишила надто малий запас мотузки. Після годин тупіжа, переробки навіски та сварок з іншими групами і інструкторами нарешті стартуємо транспортування нош. Час транспортування - трішки більше години. В принципі, непогано як на перший раз. Далі - рутина: знімаємо рятувальну навіску, тягаємо мішки. На метео приходимо пів-першої ночі. Як виявляється - там мене все ще чекають, щоб привітати з днем народження. Приємно :-)Пух: В просунутих по планам печера «Відважний Суслик». Надіємся тупити, як це було в «Монастир Чокрак» ми вже не будем. Навчені попередньою операцією снаряги берем більше. Печера дійсно для відважних, глибина всього 40 метрів. Вся вузька з крутими поворотами і переходами, одні наклони. Минулого року вона теж облаштовувалась під спаси, було розшинено ряд вузьких місць. На це раз інженерні проходження не застосовувались. Тим не менше думати було над чим! Як зранку виявилось я старший середньої із трьох груп. Нашому етапу відводилось дві шкляви, пару метрів вузької горизонталі і кусок наклони. Насяйніки розділили полігони і до роботи. На цей раз тупили поменше. Стратегія розроблена, траси підготовлені, інструктора спустились і дають добро на стартоперації. Я пішов на допомогу першій групі, на поліспаст. Наклонку прошли швидко, добрались до першого очка. Скориставшись хорошою підказкою інструктора заложили напакований транс в трішину щоб по ньому скользили ноші. Саме цікаве попереду. Чи пройдуть ноші вузький прохід з поворотом на 90 градусів з переходом в наклонну частину. Невеличкий уклін в горизонтальній частині пройшли вниз головою. Далі передню частину піднімаючи вверх і подаючи ноги круто розвертаєм ноші. Ура пройдено! Ще пару уступів, поворотів, наклонок і ноші на поверхні! В той час коли ми облаштовували в печері трасу, на поверхні була злива і град! Поверхнева група сильно промокла.
Під час проведення рятувальних операцій були введені нові правила. Не курити і не гадити в печерах. Хто не втримається без «курева» менше 5 годин – в поверхневу групу. Піпі в бутилочку і з собою на поверхню. Головне потім не сплутати з пивом :-)))
День 5
Сампік: Хоча це й важко, знову встаємо зранку. Цього разу я начальник групи №3 в печері Профсоюзна. Група невелика - я і Ерін Лінч, кейверша американського походження, яка жила в Британії, а зараз переїхала в Китай, щоб мати змогу більше часу лазити по печерах. Йдемо разом усі, до печери йти хвилин 40. Далі сидимо в воронці біля входу - погода чудова, лізти в печеру зовсім не хочеться. Перемагаючи себе, пакуємось в ізотерміки, комбінезони, системи, каски... Гидкі мокрі зсередини і теплі на сонці рукавиці вдягаю останніми. Ну що ж, пора вниз. По дорозі вниз виникає суперечка з групою 2 - вони переконують нас, що ми вже прийшли на свою ділянку, хоча ми впевнені, що наш колодязь нижче. Що ж, намагаємось одночасно наводити поліспаст на не своїй ділянці і переконати групу 2, що їм все таки нижче. Врешті-решт група 2 таки визнає, що вони помилились і спускається на свою ділянку. Неспішно наводимо поліспаст і противагу, потім додаємо відтяжку. Дуже довго не наважуюсь віддати команду про готовність. Втім, під тиском інструкторів все таки погоджуюсь на транспортування. Як виявилось - даремно переживав, ноші проходять ділянку досить швидко і плавно. Особливо цікаво було проходити верхню шкляву, між нашою і верхньою групою. Замість поліспаста ми тягнули постраждалого противагою з самого верху колодязя. При цьому в шкляві був єдиний живейтер (жива відтяжка) - тобто я. Використання живейтера дозволяє дуже точно направляти тяглову силу противаги, що дуже важливо при проходженні шкляви. Постраждалий при цьому майже не постраждав ;-) Загальний час транспортування з Профсоюзною - 3 з половиною години. Мішків наверх досить багато, проте з ними ми справляємось досить швидко. І знову ми на метеостанції вже за північ.Пух: У просунутих «дей офф» - штабні навчання! Відмінний день для відпочинку :))) Проводились теоретичні заняття по організації спас робіт, дуже важлива і відповідальна робота. Купа графіків, малюнків, таблиць. Хто куди і чому йде – все записується. Фіксуються всі телефонні розмови, люба інформація яка поступає в штаб. Все розплановується, видають індивівідальні завдання на групи. По закінченню занять плани на завтра. Завтра у нас підготовка до «Великої рятувальної операції». Печера Нахімовська! Участь беруть усі, і перший рівень і просунуті. Перший рівень завтра займається на полігоні. В просунутих підготовка печери до операції, навіска SRT, прокладання зв’язку. На цей раз нам дали волю розділитись самим, хто чим хоче і може займатись. Поділились на декілька груп. Група зв’язку, девіз «за связь без брака», Я і Машка Сыригина із Уфи. Донна група для облаштування тенту під яким пакуватимуть ноші, і закидка самих нош. Група інженерних робіт, розширення шкляви на глибині 300м і група навіски. Навіска SRT ускладнювалась тим, що в печері уже працює група спелеологів з Санкт-Петербурга, тобто там уже є їхня навіска. А нам потрібно зробити ще свою. Можна уявити собі скільки мотузок буде висіти одночасно, паутина 2-ох SRT і спас траса. Ще залишилось трохи часу, можна прогулятись по карабі. Чим і занялись, сходили на Кара-Тау.
День 6
Сампік: Втома накопичується все більше й більше, вставати зранку все важче й важче. Спершу проводимо розбори польотів. Інструктори розносять нас в пух і хлам по всім пунктам. Втім, як кажуть, важко в навчанні, легко в бою... Далі обідаємо і йдемо на полігон, відпрацьовувати складні операції з ношами - проходження вузла на підйомі поліспастом і противагою, на спуску, перевід нош в горизонтальне і вертикальне положення. Відчуття такі, ніби ми всі застигли в густій патоці і, щоб зробити простий рух - підняти руку чи ногу, треба докласти багато зусиль. Люди засинають в процесі в"язки вузлів :-) Інструктори пробують прийняти в усіх заліки по сьогоднішніх темах. Я попадаю до найвеселішого інструктора - Філіпа Чередніченка. За годину на ділянці ніхто не зробив все нормально - в усіх були якісь боки і затики :) В нас починається істерика, плачемо від сміху, особливо коли один з учасників півгодини збирає поліспаст, а потім довго і безуспішно заправляє стопер.Повернувшись на метеостанцію, вечеряємо і йдемо на збори. Завтра Нахімовська, фактично, це підсумок усіх знаннь і вміннь, які ми здобули протягом зборів. Довго не засиджуємось - десь до 12.
Підходжу до начальника зборів Юри Касьяна - прошу не ставити мене в поверхневу групу. Неохота їхати за стільки кілометрів, щоб грітись на сонечку. Юра єхидно посміхається - "не в поверхневу?". З передчуттям легкого западла йду спати.
Пух: Тим часом просунуті готували печеру до штурму. Консервували навіску групи з СПб, яка зараз на ПБЛ за сифоном, налагоджували "связь без брака". Хто метушився, хто втикав чекаючи свого виходу, хто досипав. Вихід без метушні. Унас мінімум спорядження, телефони, дроти і сух пай. Нам сьогодні на дно, а там мокро…. Виходим після 3 групи. По ходу провіряєм кабель по всіх точках на пошкодження, налаштовуєм зв'язок. Маша йде першою, підключається до виходів і зв’язується зі мною по тел.. і так далі. Я спускаюсь на її місце, а вона йде далі. Швидко і продуктивно. По ходу ями застрічаєш просунутих які облаштовують наше SRT. Навіска групи СПб досить цікава – безкарабінна, шайби з тросами. В троси ввязана мотузка. Зроблено непогано. По плану в печері потрібно було встановити три телефони і один на поверхні. Перший на 150м, другий на 300, третій на дні на 370м, до сифона. Дійшли до Глиняного залу 150м, встановили перший телефон, там же і пообідали. Спустились нижче, інженерна група ще не закінчила роботи. Ось і остання Цукерка спрацювала, звук ОГОООГО. Ставим другий телефон на 300, на дні 60 метрового кодця. Закінчується прокладений кабель, тут же лежить бухта. Далі нам необхідно прокласти кабель до самого дна. Я беру бухту іду першим, розмотую, направляю і попередньо закладаю кабель за виступи. Машка фіксує кабель остаточно. Дно, холодний душ, мокро, гидко, по швидше справляємось і йдемо на поверхню. Робота зроблена, телефони працюють. Ми сьогодні уже побували на дні, невідомо де будем завтра, але на дно точно не хочеться!
День Х
Сампік: Пух будить радісною звісткою - "Чувак, вставай! Ти в донній группі, а я твій насяльніка". Мда. -370 - це точно не поверхнева група. Їмо, беремо спорядження і сунемо в сторону Нахімовської. Нас в групі шестеро - Пух-насяльніка, Маша Сиригіна, Юля Лозова, Саша Ізмайлов, Настя Вєнская і я. Як виявляється, я єдиний класік в групі, тому всі мене лякають дідовщиною :) Серед задач - організація ділянки від верхнього ПБЛ (-300) до сухого дна для транспортування носилок, виїмка спорядження, відновлення пітерської навіски, переніс телефону з дна печери на дно К100.Спускаємось досить швидко і зразу ж стартуємо обладнання навіски. Сперечаємось, де краще зробити противагу, врешті решт вирішуємо бити нові спіти, щоб організувати новий репартідор. Як виявилось, рішення було невдали - ноші вийшли занизько, тому перевести їх на транспортування по щілині було важко. Ще одна неприємність з тягловою мотузкою - її не вистачає до дна. Вирішуємо наростити, благо, є полиця і можна перерейти вузол без складних технічних маніпуляцій.
Поки ми готуємось, мимо нас пробігають Катя Мєдвєдєва і Юра Касьян - вони йдуть за сифон, в гості до пітерців. Ну що ж, поки їх нема, вирішуємо стартувати. Наша задача поки що - не витягнути ноші з печери загалом, а якомога швидше витягнути їх на -300, тому що останній колодязь мокрий і ми хочемо мінімізувати час знаходження людей там. Півгодини втрачаємо дарма, на непорозуміння - поверхня думає що ноші спаковані і нам треба лише сигнал старту транспортування, а ми чекаємо дозволу почати упаковку.
Нарешті ноші спаковані і всі стають по місцях. Мене, як найважчого, поставили на противагу. Знайомий холодок ззаду нижче пояса з"являється в той момент, коли троє людей зависають на одному карабіні.
- Готов!
- Поехали!
Починаю жумарити, вибираючи слабину мотузки.
- Отрыв!
Все, ноші повністю відірвались від землі. Пора переходити в вис. Знімаю довгий вус і переношу всю вагу на мотузку.
- Готов!
- Поехали!
Я їду вниз, ноші їдуть вверх.
- Стоп! На спуск!
Ноші прийшли на полиці, треба їх покласти і закріпити вище вузла. Страхуюсь до траси SRT і готуюсь видавати мотузку через решітку.
- Готов!
- Поехали!
Мотузка повільно проходить через спускове, переходить через блочок і йде вниз. Раптом до руки приходить вузол.
- Стоп!
Перша думка - чорт, не розрахували! Як тепер ноші кріпити? Згодом до мене доходить - треба лише піднятись вверх, що й роблю. Трьох метрів підйому досить - і ноші вже закріплені на верхній частині мотузки.
- Готов!
- На подьем!
Треба закріпитись на тягловій для підйому - мені доведеться піджумарювати.
- Готов!
- Поехали!
І знову - я вниз, ноші вверх. Регулярно підлізаю догори, щоб не торкнутись ногами полки, яка біля мене. Треба слідкувати, щоб не запутатись в місиві мотузок - наша SRT, пітерська SRT і тяглова. А тут ще й знизу з"явились Катя і Юра - нагостювались за сифоном. Пропускаю їх, потім обережно передаю ноші наверх. І от нарешті вони наверху колодязя, передані наступній групі.
- Противовес, выдай всю!
Все, моя робота закінчена, можна зніматись з мотузки і переходити на SRT. Ну що ж, тепер бігом вниз, допомагати Маші зняти навіску. Там мене вже чекає мішечок, який я тягну догори. Коли я виходжу з колодязя, мені розказують новини - ноші через щілину йшли дуже тяжко, особливо через те, що наш репартідор все-таки висів занизько. Крім того, група 2 вже була готова, тому носилки поїхали наверх, до глиняного залу - там перепакують іншого постраждалого, а то Насті буде не цікаво :)
Потихеньку обідаємо і збираємось наверх. Тут рапном приходить повідомлення - треба якомога швидше трьох людей без вантажу наверх. Що ж, іду я. При цьому мені все-таки дають мішечок, але колодязем вище доводиться його лишити - начальник групи 3 говорить "Команда була недвозначна! Люди якомога швидше, без вантажу". Ну що ж, мішок лишаю, біжу наверх. По дорозі доводиться відгавкуватись від різних людей, які вирішили що я хочу схалявити.
Врешті-решт прибігаємо в глиняний. Як виявляється, час ще є і так спішити не було потрібно. Сидимо ще 15 хвилин і нарешті розходимось по місцях. Мене ставлять другим
знизу живейтером. На досить-таки простому каскаді - 2 противаги і 4 живейтера. Мотузка йде тяжко, доводиться допомагати з усіх сил. От ноші приходять до мене - тепер мені треба зняти блочок і передати ноші наверх. Готово! А тепер бігом вних, на виїмку.
Беру мішечок - і догори. Найдовше доводиться чекати в К100 - там здоровенна пробка. Стоїмо вп"ятьох на 2 перестьожках. Сміємось без жодної причини - втома дається взнаки. А знизу приходить новина - ноші вийшли на поверхню в 12 годині ночі. Гурря!!
Нарешті рух відновлюється і можна знову потихеньку пхнути догори. Дуже допомагає Пантін. Як каже Міша Бех - "Petzl бог!!!" І от нарешті вхідний колодчик, перила і - можна сісти на землю, зняти клятий мішок і ні про що не думати. Далі потихеньку знімаю спорядження, комбінезон і йду до вогню. Можна напитись чаю і пожерти різного їдла. Тріщить вогонь, гудить генератор, спілкуються рятувальники... Добре... І от нарешті Саша Якунін з останнім мішком виходять наверх. Гурря! Рятувальна операція закінчена. Котра година? 3 з чимось... Пора збиратись на метео.
Пух: Я надіявся що мене мине участь побувати вдруге за два дні на дні Нахімки. Сподівання мої були марними. Печеру розділили на 9 етапів. 9 Груп – майже 40 учасників. Ось у мене команда бравих бійців, команда спрацьована, надійна. Згадуєм як наш участок виглядає в реаліях, набираєм снарягу.
В 10:20 ми почали спуск в печеру. За півтора години дойшли до місця роботи. В таборі мене трохи дезінформували, сказали що ми маєм витягнути ноші до дня 60 – ки. На справді виявилось що ми трохи забагато на себе взяли :) Узгодили з другою групою і поповзли за меандр. Розприділили ролі. На верхньому репартидорі Саня і Юля, Сампік противага. Я і Маша на дно пакувати Настю в ноші. Далі Машка йде на живейтора, я супроводжуючий. На дні, каплі падаючи на тент, створють шумову завісу. Команди які лунають з верху практично не чути, команди по телефону можна почути лише прикладаючи його до вуха. Умови екстремальні. Рішення приймаються швидко але передаються доволі полако. Тягової мотузки не хватило як виявилось, дов’язали 20м. Вище на 30м величенька полочка, там розміщений дивейтор. На ньому планувалось проходити вузол, щоб не проходити його на самому верху. Так простіше і менше маніпуляцій. Дякуючи Юрію Михайловичу який знаходився на даний момент в потрібному місці, зв'язок більш менш був налаштований. О 17:45 ноші пішли. Супроводжуючим йти не просто, постійно жумариш і водночас слідкуєш щоб ноші йшли в правильній позиції. Їх постійно крутило, і норовило проїхатись лицем по стінці. Ось тут і потрібні чіткі команди.
Етап пройдено. Передача ношів другій команді через шкляву на колінах, а в деяких місцях лежачи під ношами. Верхні групи постійно запрошують супроводжуючого. Знявши наш телефон, я промаслав супроводжуючим чотири нижні етапи. Виснаження давалось в знаки. Бракнуло часу на обід. В глиняному залі велика тусовка, чоловік з 10. Поглянувши на мене, мокрого до нитки, пригостили чайком. Прийнявши участь в масовій передачі постраждалого по горизонтальному залу я посунув з телефоном далі, на дно 100-ки. Після фото сесії тусовка почало розсмоктуватись по етапам. 7 і 8 бригади прийнявши поповнення в свої ряди розійшлись по місцях. Я попав на живейтора в середині 100-ки, нас було троє на нижню половину колодця. Транспортування затянулось, провисів на перестьожці 40 хв. Тим часом в низу збирався паровоз, цікаво як там моя команда. Свіжого потерпіло досить швидко передали наступній команді. Пустим не виходить ніхто, взявши транспорт попхав нагору. Наверху уже темно, велике багаття, чай і їдло.
День 8
Дорогою потихеньку починає світати. Деякі особистості залишаються чекати світанку, Пух іде на чай, а я не можу думати ні про що, крім спальника... Спатиииии......В 10 спати вже неможливо - ліпить сонце, ще й якийсь рятувальник миє снарягу в кориті.
- А щоб йому в голові так шургало! - доноситься голос Міші Беха.
Один за одним вилазимо з палаток. В усіх обличчя заправського алкоголіка... Якщо бодун буде й без алкоголю, то нащо платити більше?
Миємо брудне залізо, ноші і мотузки, розбираємо снарягу по купах. Регулярно чути голос інструктора:
- Недостатньо карабінів, всі карабіни в купу, будем розбиратись.
Врешті решт снаряга розібрана і можна йти в баню. Нарешті! Нарешті можна змити з себе тижневий бруд! В бані відбувається НП - Маша підсковзується і прикладається ягодицею до пічки. Шкіра злазить миттєво, набухають піхурі. Та ще й плавки пропалила :) Втім, веде себе молодцем, постійно з посмішкою, навіть не скажеш, що в неї травмована попа. Попи решти людей залишаються цілими і неушкодженими, що не може не радувати. Виходимо з бані і поступово починаємо вливання, готуючись до дружньої вечірки.
Втім, спершу треба пережити розбір польотів. Кожен отримує по заслугам, втім, не надто жаліємо - адже це тільки навчання. Для того й ми наступаємо на всі граблі тут, щоб не наступити на них при реальних роботах.
І - нарешті - вечірка. Багато всього - вручення сертифікатів, ігри, гра на гітарі, спілкування з іноземцями мовою горілки ітд. Розказати важко - кому цікаво, приїжджайте наступного року і подивіться самі.
В усіх тостах рефреном звучало - нехай ці знання ніколи не знадобляться на практиці. Дав би Бог!
День останній
Машина прибуває пів-дев"ятої. До того часу треба стати на живейтера, протягти ноші, зняти навіску, вилізти з спальника і зібрати речі й намет. З такими думками я дивився на годинник о 6 ранку. Поступово приходить усвідомлення - ні, ніяких живейтерів, мотузок, нош і навісок.. І від цього стає сумно... Втім, збиратись все одно пора.Щасливчики ідуть пішки - погода сьогодні прекрасна. Нам таке не світить - треба встигнути на поїзд. Пакуємось в газон, обмінюємось контактами з новими друзями і прощаємось зі старими. Водій свариться - всі мають сидіти на місцях, не на рюкзаках, не на колінах, проходи не мають бути заставлені... Добре, що він не занюхав запах газу в салоні, а то б взагалі висадив...
Через півгодини думаємо - а може, краще би висадив? До вокзалу доїжджаємо вже зеленими.
Немає коментарів:
Дописати коментар